Історична довідка про місто Зміїв Харківської області

 Перші поселення на території Зміївщини виникли в період залізного віку (приблизно ІІІ сторіччя до н.е.), околиці землі засіяли скіфи з лісостепу. Пізніше скіфів змінили племена черняховської культури. Неподалік від Змієва збереглися останки двох поселень цієї культури. Серед племен, які селилися на цій благодатній землі, були скіфи, сармати, готи, гуни, алани, авари, половці, печеніги, татари та слов'яни.

Перші письменні свідоцтва про Зміївські землі з'являються у ХІІ сторіччі. Літописи свідчать про те, що Новгород-Сіверський князь Ігор Святославович, борючись проти половців, заснував ряд городищ уздовж Дінця, серед яких було і Змієве городище, зруйноване з часом половцями.

Дуже цікаве походження назви міста Зміїв. Існує декілька версій його виникнення. Одна з них посилається на легенди сивої давнини, які розповідають нам про те, що у непрохідних навколишніх лісах та болотах жив крилатий багатоголовий Змій, відомий нам з дитинства із казок, як Змій Тугарин. Етимологічна версія ототожнює із Змієвом літописне місто Шарукань. Слово "шарук", як стверджують лінгвісти, на половецькій мові означає "змія". За етнічним складом місто Шарукань було неоднорідним. Зміївщину у VIII - X ст. населяли алани, анти, незначна частина половцекочівників. Інша версія стверджує, що назва міста походить від "Змієвих валів" - залишків давніх захисних споруд, створених до Київської Русі і призначених для захисту від нападів степовиків. Загальна протяжність різноманітних систем валів від Карпат до Дону декілька тисяч кілометрів.

Багаторічна боротьба з кочівниками, міжусобиці знесилили цей край Слобожанщини, а татаро-монгольська навала у ХІІІ сторіччі спустошили його. Довгий час ці місця залишалися безлюдними. У другій половині ХVI ст. згадується Зміївський сторожовий пост. У царському указі 1571 року вже був намічений шлях сторожових роз'їздів від Путівля до річки Можі і вниз до "Змієвого кургану". Річки Сіверський Донець, Мож, Змійка (її іще називали Боцюрою) були зручними природними оборонними перекопами, тому і послужили основою для спорудження у 1589 році на місці майбутнього Змієва Зміївського сторожового поселення, в якому перебував загін із 600 запорізьких козаків на чолі з отаманом М. Федоровичем.

У 30-40 роках ХVІI сторіччя починається масове заселення цих місць. Сюди з Правобережної України прибули учасники повстання під керівництвом Павла Бута-Павлюка, Якова Острянина, Дмитра Гуні.

У 1640 році Кіндрат Сулима із загоном запорізьких козаків розгромив військо хана Аксака, який здійснював свої войовничі набіги вздовж річки Можі. Цього ж року козаки поставили тут постійну сторожу і поступово відновили фортецю Зміїв. Відтоді і вважається 1640 рік роком заснування Змієва.

У 1656 році царем Олексієм Михайловичем був призначений воєвода Змієва — Яків Хитрово. З 1657 року місто стало центром повіту. Його оточували посади Замостя, З'єдки (зараз Зідьки), Піски. У 1668 році Зміївська фортеця мала 7 великих чавунних гармат, 290 ядер та багато пороху. Зміївська фортеця була оточена двома валами, мала складні підземні ходи. Завдяки цьому була розбита турко-татарська орда, яка знову здійснила напад на місто. Старожили міста стверджують, що навіть у 40-50 роках минулого століття після злив відкривалися підземні ходи.

Населення у 1779 році, за даними “Ведомости, исъ какихъ именно городовъ и уездовъ Харьковское наместничество составлено и сколько было въ нихъ душъ на 1779 годъ», було досить чисельним: 2124 чоловіка, переважно військових обивателів (враховувались лише чоловіки, жінки не враховувались, бо вони не сплачували податки). Статус міста Зміїв отримав між 1797 та 1803 роками.

Зміїв другої половини XVII сторіччя був одним із повстанських козачих центрів Царської Росії, феодальнокрепосницький лад якої спровокував повстання на початку березня 1668 року. Повстання очолював знаменитий кошовий Іван Сірко. Але царський уряд жорстоко подавив його. Однак, вже через два роки зміївські козаки приєдналися до повстанців Степана Разіна. На деякий час Зміїв став центром визвольного руху Слобідської України. Звідси отаман Олексій Хромий на прізвисько Лесько Черкашенін розсилав по всій Україні заклики до повстання.

Вирішальна битва козацької вольниці із царською армією відбулася на березі Сіверського Дінця і закінчилась поразкою повстанців. Козацький край, славетний своїм вольнолюбством, давно викликав невдоволеність царів. Літом 1775 року військо царя, яке поверталося із турецького фронту, зненацька оточило Січ з усіх боків. Катерина ІІ видала указ про ліквідацію Запорізької Січі. Після її розгрому козаки переховувалися у Зміївському Свято-Миколаївському козачому монастирі, утвореному у другій половині XVII сторіччя для притулку поранених козаків. Монастир мав 6000 десятин землі та чисельні побудови, тут і знайшли притулок та переховували свою казну козаки, які вціліли. У 1788 році Катерина ІІ наказала стерти з лиця землі “Зміїне логово”.

Отже, у Змієві віддавна жили волелюбні люди. Про це свідчать факти участі зміївчан у повстаннях 1819 року проти феодального ладу, в 1829 році — проти військово-державного кріпацтва.

У ХІХ сторіччі Зміїв був тихим провінційним містечком. Наявність дешевої робочої сили і місцевої сировини сприяло створенню промислових підприємств. У 1892 році у Змієві почала діяти паперова фабрика (нині ТОВ “АВА-капітал”), яка працює і сьогодні, вона — найстаріше промислове підприємство міста.

Початок ХХ сторіччя в Змієві ознаменувався введенням в дію одноіменної з містом залізничної станції (1910 рік), побудованої на дільниці залізниці Харків — Красний Лиман.

Звістку про лютневу революцію 1917 року у наше місто привезли зміївчани, які працювали на заводах у Харкові. Було утворено народну міліцію, обрано Раду.

На початку 20-х років минулого століття у Змієві поступово, крок за кроком, набирають силу відбудовчі процеси, відновлює роботу паперова фабрика, свічковий завод, дві смолокурні, кілька парових та водяних млинів, крупорушок, майстерень. Першу сільськогосподарську артіль було організовано у 1922 році. Вона називалась “Вільний плугатар”.

У 1923 році Зміївський повіт був перетворений у район, а райцентр віднесений до селищ міського типу.

Напередодні Великої Вітчизняної війни Зміївський район стає одним із перших в області. У місті функціонують десятирічка, дві семирічки і початкова школа, школа глухонімих, два дитячих будинки, дитсадок. Працювали районний будинок культури, два клуби, радіовузол, три кінопересувки, міська бібліотека. Була також поліклініка з пунктом швидкої допомоги, малярійна і санітарна станції, пологовий будинок, лікарня, стоматологічний кабінет, дитяча консультація. Населення райцентру налічувало тоді понад сім тисяч чоловік.

Багато лиха жителям міста принесла Велика Вітчизняна війна. Неподалік від міста встановилася лінія фронту, яка проходила тут з 22 листопада 1941 року по липень 1942 року, а потім з 3 березня по 18 серпня 1943 року. Зміїв було перетворено на руїни. Фашисти відправили до Німеччини понад 100 жителів міста, 62 чоловіка по-звірячому закатували. На території району активно діяли два партизанських загони.

17 серпня 1943 року бійці та офіцери 34 стрілецького корпусу під командуванням генерал-лейтенанта Колчигіна визволили місто від фашистських загарбників. На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло близько тисячі зміївчан. За їх хоробрість і відвагу, проявлені в боях, орденами і медалями нагороджено понад 1900 жителів міста. Особливо відзначився на фронтах уродженець Змієва, двічі Герой Радянського Союзу З.К. Слюсаренко, бюст якого встановлено у міському парку. Ще двоє зміївчан П.С. Бублій та Н.Д. Чепур були удостоєні високого звання Героїв Радянського Союзу.

У післявоєнні роки трудящі райцентру активно включалися у відбудову. Зміїв розширювався, вводилися житлові будинки, культурноосвітні заклади, підприємства. Упорядковувалися площа, вулиці, місця відпочинку.

22 грудня 1949 року Зміїв віднесено до категорії міст. У цей рік промисловість району — а всі її підприємства були розміщені у райцентрі — перевищила рівень виробництва. На той час вже на повну потужність працювала паперова фабрика. У перший повоєнний рік на кошти облспоживкооперації у місті Змієві збудовано тарний комбінат.

У 1950 році обозобудівний завод почав спеціалізуватися на випуску транспорту для працівників сільського господарства. Протягом багатьох років він брав участь у сільськогосподарських виставках і був відзначений медалями, грамотами та преміями. На базі цього заводу створюється машинобудівний завод, який з 1965 року спеціалізується на випуску машин комунального призначення. У 1971 — 1975 роках обсяг реалізації промислової продукції міста зріс у 1,6 раза, половину її випускав машинобудівний завод. Його продукція демонструвалася на міжнародній виставці “Інтерпобутмаш” та мав свій постійний стенд на ВДНГ СРСР.


Як і всі міста, Зміїв має свій герб. Нинішній герб Змієва має більш ніж 220-річну історію. Герб міста, як другої половини XVIIІ сторіччя, так і сучасний — є голосним: у красному полі герба зображений “извивающийся вверх золотой змий с градской на голове его короною”, який проголошує ім'я самого міста. Герб “старий”, тобто історичний, і складений задовго до затвердження. Відмінною особливістю “старих” гербів є єдине поле щита — з гербом самого міста (без герба намісництва/губернського центру у верхній частині). Офіційно він затверджений 21 вересня 1803 року особисто Імператором Всеросійським Олександром Першим. Цікаво, що у гербі міста художник 18 сторіччя зобразив змія, який повзе, а художник початку 19 сторіччя — таким, що стоїть. Таким сучасний герб Змієва, затверджений рішенням міської ради, і залишається сьогодні.  

 

 

Please publish modules in offcanvas position.