27 жовтня у селі Соколове попрощалися із земляком, матросом Олександром Маковецьким, який загинув у боротьбі з російськими окупантами.

Майже два роки болісного очікування. Майже два роки невідомості, надії та молитов. І сьогодні — остання дорога додому…

Олександр народився 5 червня 1985 року в селі Соколове. Тут минули його дитинство та юність, тут він навчався у Соколівському ліцеї, знаходив перших друзів, робив перші кроки до здійснення своїх мрій.

Після закінчення школи вступив до Харківського політехнічного інституту, де здобув вищу освіту. Згодом пов'язав своє життя з Харковом, де працював, створив сім'ю, став батьком.

Олександр любив життя. Мав плани на майбутнє, мріяв, будував своє родинне щастя. Для близьких він назавжди залишиться люблячим батьком, надійним другом, людиною, яка вміла підтримати й на яку завжди можна було покластися.

Він мав заради кого жити. Але коли Батьківщина потребувала захисту, став до лав її оборонців.

8 вересня 2024 року Олександра мобілізували до Збройних сил України. Після проходження базової військової підготовки він вирушив на передову. Служив номером обслуги відділення морської піхоти військової частини А4210.

31 жовтня 2024 року поблизу населеного пункту Кремінна Балка Покровського району Донецької області матрос Олександр Маковецький загинув під час виконання бойового завдання.

Відтоді Захисник вважався зниклим безвісти.

Сьогодні представники місцевої влади, земляки, рідні, друзі та близькі провели Олександра в останню земну дорогу, віддавши належну шану його мужності, стійкості та самопожертві.

Невимовно боляче усвідомлювати, скільки всього він не встиг. Скільки щасливих митей не прожив. Скільки теплих слів не сказав своєму синові. Скільки мрій назавжди залишилися нездійсненими.

🕯 Спочивай з миром, воїне. Нехай рідна земля буде тобі пухом.

Вічна пам'ять, честь і слава матросу Олександру Маковецькому!